Тільки-но почав барвітися світанок, ти мирно сопів своїм курносим носиком, і перше проміння сонечка торкнулося, он-де, високих сніжних вершин стародавніх гір, в твій спокійний, передранковий, чарівний сон прийшов Я.
Я той, котрий бажає показати тобі щось важливо-чаруюче, той який має бути з тобою поряд все життя. Ти тільки-но знай і вір, та Я - не залишу тебе до кінця днів твоїх тут, на цій землі.
Дорога моя маленька людина-янгелятко. Чи бажаєш ти політати в небі, високо-високо над землею? Ти, напевно, боїшся полишити тут маму і лишитися зовсім одному там, в небесній височіні? Тоді давай полетімо разом з тобою. Ти ж колись бачив, можливо, як в небі літають великі птахи. Вони, розставивши крила, ніби нерухомо висять в повітрі, радіючи вітру, який їх підіймає все вище і вище, прямо до сонця. Потім вони поволі опускаються до землі, оглядаючи її з просторого піднебесся.
Звідти їм видно все: і ліси, і річки, і, навіть, будинок, в якому ти живеш. Звичайно, як парить літак, ти бачив і не один раз. Адже він так само летить в повітрі, розпластавши крила. Люди, які в ньому, дивляться зверху на нашу землю і милуються її красою.
То давай, не втрачаючи часу, швидше летіти в небо, щоб побачити і відчути легкі, пухнасті і вологі хмаринки, які в промінні висхідного сонечка перляться різними фарбами і відтінками. Відчути легке, вільне ширяння серед птахів, викупатися в океані голубої, небесної блакиті, ввібрати масу сонячного світла і насититися їм удосталь.
Мій маленький чоловічок, ти міцно тримаєшся за мою руку? Тоді полетіли! Ти відчуваєш, як ми плавно підіймаємося над землею вгору. У тебе захоплює дух? Але ти вже людина-птах, смілива і рішуча, та ти ж не один. До того ж, у тебе з'явилися рученята-крила, красивий хвостик, і гострий дзьобик, ще навіть краще, ніж у птаха. Ти вмієш дуже добре управляти, триматися у польоті і летіти, летіти, летіти... Сміливіше вперед, мій маленький друг!
Так ось вже дах твого будинку і твій двір з садком спливають кудись униз. Ось ти вже пролітаєш над лісом, який ще покритий ранковим голубим серпанком свіжості. Десь вдалині, в промінні висхідного сонця заблищала річка-змійка, яка своїми блискітками від води вітає блакитний і прохолодний ранок землі. Хоча ранок тільки-но зажеврів, але тобі, мій орлик, спати зовсім не бажається. Адже ти знаходися зараз в обіймах свіжої, літньої небесної блакиті.
Тобі легко і затишно, хочеться дихати повними грудьми, твоє тіло ніщо не важить. Воно парить, підіймаючись, все вище до хмар, які з'явилися вдалині. Вони ваблять тебе своїм пухнастим одіянням, і дуже прагнеться швидше доторкнутися до них і подивитися, що ж там всередині? Підлітаєш до одного з них, - і зовсім не жахливо! Адже хмаринка схожа на пухнастий баранчик, але тільки вона повітряна, і димчасто-прозора. І ти вже зачепив її край своїми крильцями і трошки розігнав, розвіяв. Але хмарка не сердиться на тебе. Вона вітає тебе і хоче вступити з тобою в гру. Ось на твоєму носику-дзьобику з'явилася роса і ти, з розгону, упірнаєш в хмарний туман. Але скоро, пролетівши крізь нього, виринуєш весь вологий і щасливий. А поряд всі нові і нові хмари, великі і малі, але крізь них ще видно ліс, поле і дорогу на землі внизу.
Ти підіймаєшся ще вище. Хмари залишаються внизу. Вони, як баранчики пасуться на небесних полях блакитних лугів, і то сходяться, то розходяться між собою. Вони легкі, вільні, бавляться в іграх між собою і вітром-пастушком, який іноді відвідує, і перегонить їх на нові місця-пасовища. Потихеньку, поодинці пропливають вони через ворота радуги-дуги, що тягнеться від дальнього озера до цієї річки, і з'єднує їх. Це ті брами Заповіту, які одного разу Я відкрив для твоїх предків, щоб вони змогли увійти до мого спокою. А зараз Я завжди знаходитимуся поряд з тобою і в тобі, якщо ти довіришся Мені.
Але, ось, ти спрямовуєшся до горизонту, збільшуючи швидкість польоту. І ти вже не птах, але мрія! Ти політ мрії, і летиш настільки швидко, швидше будь-якого літака і, навіть, ракети. Повертаєш на крутих віражах так, що навіть дух захоплює у вітру, що летить за тобою і ніяк не може тебе наздогнати. На шляху трапляються великі хмари, які ти сміливо і блискавично пронизуєш, як стріла. При цьому тебе лише трохи похитує і приємно стрясає. Знову облітаєш хмару і уриваєшся в її вогкість і рясну вологу, яка розчиняється на деякий час в твоєму тільці, а потім випаровується по вітру. Але вітер зовсім не заважає тобі. Тобі весело, ти щасливий.
Це зовсім інше життя. Вільний політ, вибір польоту в будь-який край. Тут немає ніяких обмежень, ніяких перешкод. Ти вільно і глибоко дихаєш. Твоє тіло сильне, здорове, дух радіє і співає! Так само радію і Я, - Той, який летить поряд з тобою. Ти не бачиш Мене, але ти знаєш, що Я і поряд з тобою і в тобі. Той, який завжди підтримає тебе, якщо ти, випадково, падатимеш. І ось тому ти нічого не боїшся. І ось тому ти сміливий і щасливий. І ось тому тобі радісно і хочеться співати...
Але приходить час і треба повернутися на нашу землю, щоб тут рости, вчитися і далі, - служити, людям так, як одного разу послужив Я ним, будучи тут, на землі. І волею - тобі, мій дружок, довестися повернутися з небес на землю. Адже там тебе чекають мама, тато, друзі, садок, школа, потім робота. Але іноді ти знову підійматимешся високо в небо, щоб не забувати того, хто буде тобі дарувати цей політ. І, можливо, дорогий мій братик, так складеться, що одного разу ти зіллєшся зі мною назавжди у вічному нескінченному щасливому польоті нашого неосяжного і безмежного всесвіту.
І тоді ми будемо Все у Всьому!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Два пути познания: научный и духовный - Николай Погребняк Цель автора статьи: убедить читателей, что не нужно отвергать ни научных методов познания, ни духовных, принимаемых верой, то есть, полностью доверяя слову Господа Бога. Только так мы сможем познавать истину во всей её полноте.
