Не могу иначе...
Инок59
ОТЕЦ молю, услышь мой стон души,
Она болит и, сострадая, плачет.
Ком в горле и из глаз слеза спешит,
Ну не могу я чувствовать иначе.
Мне говорят, живи и пой ЛЮБОВЬ,
И я пою ЛЮБОВЬ, НАДЕЖДУ, ВЕРУ.
Но как пройти, не вняв,- чужую боль?
Как не развеять злобные химеры.
Ответь как равнодушье обороть,
Когда застыли все в оцепенении,
Когда бесстыдно теша свою плоть,
Идут по трупам к цели в упоении.
Когда крестясь на храм одной рукой,
Другою сеют хаос, боль, разлуку.
Какой же сердцу может быть покой,
Когда оно объемлет эту муку.
Наверно проще в жизни подлецу,
Он не приемлет боль и сострадание.
Но мне стезя такая не к лицу,
Я не хочу уйти без покаяния.
Хочу, по мере сил, приблизить СВЕТ,
Нападки все стерплю, непонимание.
Лишь бы взошёл БОЖЕСТВЕННЫЙ РАССВЕТ,
И в мир вернулось БОЖИЕ ПРИЗНАНИЕ.
ОТЕЦ молю, услышь мой стон души,
Она болит и, сострадая, плачет.
Ком в горле, и из глаз, слеза спешит,
Ну не могу я чувствовать иначе.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
